Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/163

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 131 —


А Україна на-віки,
На-віки заснула.

З того часу в Україні
Жито зеленіє;
Не чуть плачу, ні гармати,
Тілько вітер віє,
Нагинає верби в гаї,
А тирсу на полі.
Бсе замовкло. Нехай мовчить:
Така Божа воля. 44)

Тілько часом у-вечері,
По-над Дніпром, гаєм
Ідуть старі гайдамаки,
Ідучи співають:

„А в нашого Гадайди хата на помості!
Грай, море! добре, море!
Добре буде, Галайда!“