Як репьях той, учепиться
За латані поли
Та й збірає колосочки
На чужому полі;
А там — снопи, а там — скирти,
А там — у палатах
Сидить собі сіромаха,
Мов у своїй хаті.
Такая-то доля тая, —
Хоч і не шукайте:
Кого схоче — сама найде,
У колисці найде.
Ще на Україні веселі
І вольниї пишались села
Тоді, як праведно жили
Старий козак і діток двоє…
Ще за Гетьманщини старої
Давно се діялось колись.
Так, коло полудня, в неділю,
Та на зелених ще й святках,
Під хатою в сорочці білій
Сидів, з бандурою в руках,
Старий козак.
— „І так, і сяк!“
Старий міркує, розмовляє:
„І треба б,“ каже, „й трохи шкода.
А треба буде; два-три годи
Нехай по світу погуляє
Та сам своєї пошукає,
Як я шукав колись… Ярино!
А де Степан?“ — „А он, під тином,
Неначе вкопаний, стоїть.“
— „А я й не бачу! А ідіть
Лишень сюди, та йдіть обоє…
А нуте, діти, оттакої!“ —
