Минає
Неясний день мій; вже смеркає;
Над головою вже несе
Свою неклепаную косу
Косарь непевний… мовчки скосить;
А там — і слід мій занесе
Холодний вітер… Все минає!…
Згадаєш, може, молодая,
Вилиту слёзами
Мою думу, — і тихими
Тихими річами
Проговориш: я любила
Ёго на сім світі,
Й на тім світі любитиму…
О, мій тихий світе,
Моя зоре вечірняя!
Я буду вітати
Коло тебе, і за тебе
Господа благати!
Той блукає за морями,
Світ перехожає,
Долі-доленьки шукає…
Немає, немає, —
Мов умерла! А той рветься
З усієї сили
За долею… от-от догнав
І — бебех в могилу!
А в иншого сіромахи
Ні хати, ні поля,
Тільки торба; а з торбини
Виглядає доля,
Мов дитинка; а він її
Лає, проклинає
І за чвертку закладає, —
Ні, не покидає!
