Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/259

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 227 —


Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить:
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись;
Іде чернець Дзвонковую [1]
У яр воду пити
Та згадує, як-то тяжко
Було в світі жити;
Іде чернець у келію
Між стіни німиї,
Та згадує літа свої —
Літа молодиї;
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає,
А думкою старий чернець
Далеко літає...

І тихнуть Божиї слова...
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива,
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі...
Музики... танці... і Бердичів...
Кайдани брязкають... Москва...
Бори, сніги і... Єнисей...
І покотились із очей
На рясу слёзи...
 „Бий поклони
І плоть старечу усмиряй,
Святе писаніє читай!
Читай, читай, та слухай дзвона, —
А серцеві не потурай:


  1. Дзвонковою Кривиця прозивається недалеко од манастиря.
     Прим. Шевченка.

15*