|
І тебе, мій друже,
Та иноді й пожуриться... [1]
Звичайне — не дуже,
А так тільки... На-дворі, бач, [2]
Наступає свято...
Тяжко ёго, друже-брате, [3]
Самому стрічати
У пустині!... Завтра рано
Заревуть дзвіниці
В Україні, завтра рано
До церкви молитись [4]
Пійдуть люде... Завтра ж рано
Завиє голодний
Звір в пустині, і повіє
Ураган холодний,
І занесе піском-снігом [5]
Курінь, мою хату.
От-так мені доведеться
Свято зострічати!...
Що ж діяти?... На те й лихо
Щоб з тим лихом битись...
А ти, друже мій єдиний,
Як маєш журитись,
Прочитай оцю цідулу
І знай, що на світі
Тільки й тяжко, що в пустині
У неволі жити...
Та й там живуть, хоч погано...
Що ж діяти маю!...
Треба б вмерти, — так надія,
Брате, не вмірає!
Кос-Арал, на Аральскому морі, 24 Декабря 1848.
|
