Ця сторінка вичитана
1849.
Неначе степом чумаки
У-осені верству проходять, —
Так і мене минають годи;
А я й байдуже. Книжечки
Мережаю, та начиняю
Таки віршами, — розважаю
Дурную голову свою
Та кайдани собі кую...
Як ці добродії дознають!...
Та вже ж нехай хоч розіпнуть,
А я без вірши не улежу:
Уже два годи промережав,
І третій в добрий час почну.
1849.
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море; покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину...
Очам любо... годиночку —
Малую годину —
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
