Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/286

— 254 —

І презавзятий патріот,
Та й християнин ще до того —
У Київ їздить всякий год;
У свиті ходить між панами
І пьє горілку з мужиками,
І вольнодумствує в шинку.
От-тут він ввесь, хоч надрукуй!
Та ще в селі своїх дівчаток
Перебірає; та спроста
Таки своїх байстрят з-десяток
У год продержить до хреста.
Та й тілько-ж то... Кругом паскуда!
Чому ж ёго не так зовуть?
Чому на ёго не плюють?
Чому не топчуть? Люде, люде!
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте... Не жаль на ёго,
На пьяного Петра кривого;
А жаль великий на людей,
На тих юродивих дітей.

---

 

Марина.

Неначе цвяшок в серце вбитий,
Оцю „Марину“ я ношу.
Давно б списать несамовиту,
Так що ж? сказали б, що брешу;
Що на панів, бачиш, сердитий,
То все такеє і пишу
Про їх собачиї звичаї.
Сказали б просто: дурень лає
За те, що сам кріпак,
Неодукованний сіряк.
Не правда — їй-Богу, не лаю —
Мені не жаль, що я не пан.