|
Чума з лопатою ходила,
Та гробовища рида-рила,
Та труном-трупом начиняла,
І „со святими“ не співала,
Чи городом, чи то селом
Мете собі, як помелом.
Весна. Садочки зацвіли,
Неначе полотном укриті,
Росою Божою умиті.
Біліють. Весело землі:
Цвіте, красується цвітами,
Садами темними, лугами;
А люде бідниї в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах,
Та й мруть... По улицях воли
Ревуть голодні; на городі
Пасуться коні: не виходить
Ніхто загнать, нагодувать,
Неначе люде тиі сплять.
Заснули, добре, знать, заснули, —
Святу неділеньку забули,
Бо дзвона вже давно не чуть;
Сумують коміни без диму;
А за городами, за тином
Могили чорниї ростуть.
Під хатами, по-між садами,
Зашиті в шкуру і в смолі,
|
