Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/329

— 297 —

Закувала зозуленька
В зеленому гаї;
Заплакала дівчинонька —
Дружини немає.
А дівочі молодиї
Веселиї літа,
Як квіточки за водою,
Пливуть з сёго світа. ^[1]

---

 

Не тополю високую
Вітер нагинає:
Дівчинонька одинока
Долю зневажає.
Бодай тобі, доле,
У морі втопитись,
Що не даєш мені й досі
Ні з ким полюбитись.
Як дівчата цілуються,
Як їх обнімають
І що тоді їм діється, —
Я й досі не знаю...
І не знатиму... Ой, мамо!
Страшно дівувати,
Увесь вік свій дівувати,
Ні з ким не кохатись.

---

 

---

1. Кінець по першому рукопису:

   »Як би були батько-мати, Та були б багаті, Було б кому полюбити Було б кому взяти. —

   А то нема: сиротою От-так я загину, Дівуючи в самотині, Де-небудь під тином.