Все співають, як діялось,
Сліпі небораки, —
Бо дотепні... А я... а я
Тілько вмію плакать
Тілько слёзи за Вкраїну...
А слова — не має...
А за лихо — ... Та цур ёму!
Хто ёго не знає!...
А надто той, що дивиться
На людей душою —
Пекло ёму на сім світі,
А на тим...
Журбою
Не накличу собі долі,
Коли так не маю.
Нехай злидні живуть три дні —
Я їх заховаю,
Заховаю змію люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як лихо сміється...
Нехай думка, як той ворон,
Літає, та кряче,
А серденько соловейком
Щебече, та плаче
Нишком — люде не побачуть,
То й не засміються...
Не втирайтеж мої слёзи,
Нехай собі льються,
Чуже поле поливають
Що-дня і що-ночі,
Поки попи не засиплють
Чужим піском очі...
Оттаке-то... а що робить!
Журба не поможе.
Хтож сироті завидує —
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/379
Ця сторінка вичитана
— 347 —
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/16/%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8C_%281876%29.djvu/page379-1024px-%D0%9A%D0%BE%D0%B1%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%8C_%281876%29.djvu.jpg)