Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/380

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 348 —


 Думи мої, думи мої,
 Квіти мої, діти!
 Виростав вас, доглядав вас, —
 Де ж мені вас діти?
 В Україну ідіть, діти,
 В нашу Україну,
 По-під-тинню, сиротами,
 А я — тут загину.
 Там найдете щире серце
 І слово ласкаве,
 Там найдете щиру правду,
 А ще, може, й славу...
 Привітай же, моя ненько,
 Моя Україно,
 Моїх діток нерозумних.
 Як свою дитину.



Марку Вовчку.
(На память 24. Генваря 1859 року.)

Недавно я по-за Уралом
Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмірало —
І виблагав! Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличитиля жестоких,
Людей неситих. Світе мій,
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите,
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє! — І оживу,
І думу вольную на волю