може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити — вьяжи ж чим знаєш, — хоч мотузком, коли ще й він є.
(Галя уходитъ въ свою свѣтлицу и немедленно возвращается, неся на серебряномъ блюдѣ два вышитыя полотенца, и кладетъ на хлѣбъ, принесенный сватами; потомъ подходитъ къ отцу и низко кланяется и цѣлуетъ руку; потомъ беретъ блюдо съ полотенцами и подноситъ сватамъ — сперва одному, потомъ другому. Сваты, взявши полотенца, кланяются Хомѣ.)
Сват. Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.
(Галя беретъ полотенца и перевязываетъ черезъ плечо одному и другому, потомъ отходитъ и робко поглядываетъ на двери.)
Хома (къ Галѣ). Догадався, догадався! Ти хочеш і князя завязати. Нехай завтра обоє ёго завяжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стрівай, попадешся, не втечеш!
Сват. Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома. Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є, поїмо; що дадуть, попьємо та побалакаєм де-що. А тим-часом, ти, Галю, не гуляй, в корці меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.
(Сваты чинно садятся за столъ. Галя принимаетъ отъ отца чару и флягу и подноситъ старшему свату. Сватъ не принимаетъ.)
Сват. Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли... Призволяйтесь самі. (Кланяется.)
(Галя, посматривая на отца робко и стыдливо, подносить къ губамъ и подаетъ свату.)
Сват (поднявъ чару). Тепера так! Пошли ж, Боже, нашим молодим щастя і багатсьтва і доброго здоровья, щоб і внуків женити і правнуків дождати...
(Свата прерываетъ хоръ колядниковъ подъ окнами. Всѣ слушаютъ со вниманіемъ. Хома съ досадою покручиваетъ усы; Галя весело посматриваетъ на окно. Сватъ, впродолженіе колядки повторяетъ.) „Гарно колядують наші козаки!“
