|
Бачить же Бог, бачить Творець, |
Хома (къ Галѣ, съ сердцемъ). Я ж тобі наказував, щоб нікого не пускали! Задумалась, забула!
(Входитъ Назаръ съ молодыми козаками.)
Назар. Дай, Боже, вечір добрий! помагай-бі вам на все добре!
(Всѣ козаки повторяютъ тоже. Назаръ, не снимая шапки, въ ужасѣ останавливается; посматриваетъ то на гостей, то на Галю. Всѣ молчатъ.)
Хома (смѣшавшись). Спасибі, спасибі… Милости просимо. Просимо сідати.
(Молчаніе продолжается. Галя, улыбаясь, украдкой поглядываетъ на Назара.)
Назар. Сядемо, сядемо, аби було де: ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Смотритъ на сватовъ.) Так бач, через що полковник послав мене з граматами в Гуляй-Поле! (Глядя на Галю.) Весело, весело! наливай швидче горілки, і я випью за твоє здоровья! Не лякайся, не лякайся, наливай.
(Галя, въ ужасѣ, роняетъ подносъ и флягу.)
Хома (въ бѣшенствѣ). Хто сміє знущаться над моєю дочкою?
Назар. Я! хиба не бачиш? я, Назар Стодоля! той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тиєї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?
Хома. Пізнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя. Хиба ж не ти прислав?
