Хома. Мовчи! геть собі!
Назар (останавливаетъ Галю). Стрівай, стій тут! І тебе обманюють?
Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського подковника.
Назар (съ презрѣніемъ). Полковника! Учора була моя, сёгодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя (падая на руки Назара). Чую! О, чом мені не позакладало!
Сват. Осмілююсь долежить...
Назар. Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома. Віддай мені дочку мою. (Робко подходитъ къ Назару.)
Назар. Геть, Юда!
Хома (въ ужасѣ). Прохор, Максим, Иван, Стехо! Гей, хто там є? Возьміть ёго харцизяку — він убьє мене!
Назар. Нехай Бог тебе побьє, дітопродавець ! (Къ Галѣ) Галю! серце моє! промов мені хоть одно слово; ти не знала — за кого? Скажи: не знала?
Галя (приходитъ въ себя). Не знала, їй-Богу, не знала!
Назар (къ Хомѣ). Чи чуєш ти?
Хома. Не чую; я оглух!
Назар (къ гостям). Люде добрі! коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я ёго своїм батьком, і він се чув тоді, а сёгодні оглух. Де ж ёго правда? Чи чесний же він чоловік? правдивий, га?
(Гости молчатъ.)
Гнат (подходитъ къ Назару). Він не чоловік. Кинь ёго: таке ледащо не стоїть путнёго слова! (Беретъ ёго за руку.)
Назар. Стрівай! ні, він чоловік, він називав мене сином. (Къ Хомѣ.) Правда?
Хома. Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй волі оддать її, за кого схочу.
Назар. А як же вона не захоче, тоді що?
Хома. Я заставлю.
Назар. Чи можна ж кого заставить утопиться або повіситься? Хиба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хиба ти дьявол, коли ти де маєш жалю до рідної своєї дитини?
