Ти бачиш, у неї є серце, і ти замість ёго кладеш камінюку. Слухай: і ти ж колись був молодим, і ти ж мав коли-небудь радість і горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома. Го-во-ри!...
Назар (въ изступленіи). Так ти глузуєш надо мною! Хиба я не стопчу тебе як жабу? Брехун! (Быстро, подходитъ къ нему и хватаетъ его за горло.)
Галя (схвативъ руку Назара). Що ти робиш? Убий мене, на, ріж!
Назар молча опускаетъ руки.
Хома (подбѣгаетъ къ сватамъ). Ви бачили? хотів мене задушити!
(Сваты молчатъ.)
Гнат (къ Назару). Ми не так розплатимося, иншим часом. Ходім з сёго базару.
Назар. Не піду! мене відсіль ноги не винесуть.
Гнат. Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя. Боже мій. Боже мій! вони знущаються надо мною!
Хома. Не знущаються, а торгуються.
Гнат. Годі, брате; ходім: ми опізнились.
Назар. Стрівай, не опізнились. (Подходитъ къ Хомѣ.) Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловік. Прости, або заріж мене, тільки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падаетъ на колѣни.) Для спасенія своєї души, коли у тебе у серці є Бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлібом йдуть до-дому. Христом Богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! возьми її, розбий обухом, — не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не виновата!
Хома дрожа посматриваетъ на гостей.
Гнат (быстро подбѣгаетъ къ Назару). Кого ти просиш? кому кланяєшся? перед ким падаєш? Я на тебе після сёго й дивиться не хочу; прощай!... Кланяється дьяволу! Він тебе кипячою смолою напоїть! (Хочетъ идти.)
25
