Назар (удерживаетъ ёго). Постій, дай ще слово скажу.
Галя (обнимая ноги отца). Ви покійній матері, як вона умірала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? чім я вас прогнівила? за що мене хочете убить? Хиба ж я не дочка ваша? (Заливается слезами.)
Назар. Камінь! залізо! ти огню хочеш! Буде огонь, буде! для тебе все пекло визову... ти жди мене. (Галѣ.) Бідна, бідна! в тебе нема батька, въ тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Цѣлуетъ ее.) А я ще біднійший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! не забаримось побачиться. (Галя безмолвная падаетъ на руки Назара. Онъ цѣлуетъ; Хома силится вырвать ее. Назаръ отталкиваетъ его и снова цѣлуетъ Галю.)
Назар (къ сватамъ). Розскажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що ёго молода при ваших очах цілувалась зо мною. (Галя обнимаетъ его и цѣлуетъ.) Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (цѣлуетъ ее.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! вернусь, сподівайся.
(Галя падаетъ безъ чувствъ. Назар, закрывъ лицо руками, удаляется. Гнат и козаки за нимъ. Хома и сваты подбѣгаютъ къ Галѣ.)
Хозяйка. Господи, Господи! як подумаєш, коди ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини трещять; а тепер... от, скоро і треті півні заспівають, а вечорниці ще й не зачинались. Нехай воно хоч і свято, звісно — колядують, а все-таки час би. Ні, що не кажи, а світ перемінився. Хоть би і Запорозці... ну, які вони Запорозці? Тьфу на їх хисть та й годі! їй такі були попереду? Як налетять було з своєї Січи, так що твої орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землі не допустить, так і носить... Ой-ой-ой! куди то все дівалось?...
