Як же бак, чи не так!... От Стодоля молодець! я ёго знаю, він протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, колиб не протоптав. Про себе скажу, що... теє... хтось іде!... Зараз, зараз! Насилу! (Отворяетъ дверь.)
(Входятъ Назар и Гнат.)
Хозяйка. Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?
Гнат. Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се признаться, і не пристало твоїй пиці. Чого ж ти так насупилась?
Хозяйка. Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!
Гнат. Ну, годі ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Не вже треба переймать, що поверх води пливе? У тебе сегодні вечорниці?
Хозяйка. Хиба ж наші вечорниці для вас? Ви так тілько прийшли — посміяться.
Гнат. Так-таки і посміємося, коли буде весело.
Хозяйка (глядя на Назара). Буде весело та не всім.
Гнат. Ну, се вже опісля побачимо. А коли — ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга і повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? мерщій!
Хозяйка. Зараз. (Отходя.) Бідненький Назар! (Достаетъ съ полки флягу съ виномъ и закуску и ставитъ на столъ.)
(Назар печально смотритъ на Гната.)
Гнат (къ Хозяйкѣ). Тепер же знаєш що? візьми мітлу та мети, виясни хорошенько місяць: бач, як насупило! А ми тим часом побалакаєм, що треба.
Хозяйка. Що се, Бог з вами! хиба я відьма?
Гнат. Я так, навманя сказав. Заткни пальці в уха. Чи второпала?
Хозяйка. А!... ви хочете нишком побалакати. Добре, я піду по Стеху. (Надіваетъ свиту и уходитъ.)
Гнат (посмотрѣвъ ей въ слѣдъ). Пішла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пізнаєш?
Назар. Тепер би й рідного батька не пізнав.
Гнат. Розумні люде усе так роблять: і в хоромах, як у хаті мужик. (Наливаетъ рюмку и подноситъ.) Не хочеш?
