як хочеш! а я совітував би чарочку-другу Адамових слізок, як казав було отець економ. Не забув Братський манастир?
Назар. Ні, скажи лучче, на-що ти мене повів сюди?
Гнат. На те, щоб побалакати з тобою, як з козаком, а не з бабою. За козацьку волю і розум! (Выпиваетъ.)
Назар. Щасливий ти чоловік!
Гнат. Ти щасливійший мене.
Назар. О, як-би ти посидів у моїй шкурі! Ходім, Гнате! мені тут душно.
Гнат. Стрівай, ще рано. Подивимся, як люде добрі веселяться, та посовітуємся, куди йти.
Назар. Мені одно, куди не поведеш.
Гнат. Ти впьять баба. Чи пристали ж козаку такі речі?
Назар. Гірко мені, Гнате! ти смієшся, а в мене печінки верне. Хиба ж моє горе смішить тебе?
Гнат. Смішить.
Назар. А я думав, — ти добрий чоловік.
Гнат. А я думав, — ти козак, а ти, бачу, баба. Ну, скажи мені, чого ти дурієш? де твій розум? Чи стоїть же жінка, хоч-би вона була дочка німецького цезаря, чи стоїть вона такого дорогого добра, як чоловічий розум?
Назар. Стоїть.
Гнат. Брехня! Ти знаєш, в яку ціну поставив царь Соломон золотий плуг ? Він каже, що при нужді шматок хліба дорожче золота. А я скажу: чарка горілки козаку милійша усіх жінок на світі.
Назар. Ти мене, Гнате, морочиш, а мені тепер треба щирого друга.
Гнат. Добре. Я він і єсть, бо кажу правду. А коли хочеш, то й брехать почну для тебе. Все, що хочеш.
Назар. Не смійся, а ділом кажи, що робить мені. Тобі можна і говорить і думать.
Гнат. Ось-що. Перш усёго, випий горілки. Вона і без мене наведе тебе на розум. (Наливаетъ рюмку.) Чи не забув ще ти, як розумно розсужда латинський віршник... як пак ёго... ну той, за якого мене в Братстві випарили різками, як отець ректор піймав у мене за халявою ёго мудрі вірші.
