Він каже: „Дурниці все, опріч горілки, а иноді і жінка під руку.“ Оце так! (Выпиваетъ.)
Назар (презрительно). Бідний ти сердечний чоловік! Я думав, що в тебе хоч крихта є добра, а в тебе нема й того, що має й скотина. О, як-би ти зміг заглянуть сюди (указываетъ на сердце), куди сам Бог не загляда! Та ні! може, ти тільки морочиш мене; може, ти тільки так кажеш. Друг ти мій добрий, вірний мій, ти ж таки плакав коли-небудь: плач зо мною тепер; хоч прикинься та плач. Не муч мене: В мене від горя серце рветься! Нехай вже ті сміються, що живуть у пеклі: їм любо; а ти ж таки чоловік. (Съ участіемъ смотритъ на него.)
Гнат. Так, я чоловік; а ти й справді баба, ще раз тобі скажу: ка-зна за чим вбиваєшся.
Назар. Нема у тебе серця, камінь ти!
Гнат. Як хочеш, так і думай, а я несчаснійший од тебе, нешаснійший од твоєї собаки; вона лащиться до тебе, а ти її кохаєш; а я?... І я, дурний, колись любив і к гадинам жінкам ласкався, ридав гарячими слёзами, рад був і жизнь оддать за них... і що із того? чи хочеш знати?
Назар. Не треба, не хочу, не говори! у тебе нема Бога в серці.
Гнат. А був колись, та мохом серце обросло, як той гнилий нікчемний пень дубовий. Прийде і твоя пора, все згадаєш. (Ласково.) Годі ж тобі, годі! не дивись так хмарно: далебі не полегша. Дурниця все: і товариство, і любов, — цур їм! нема їх на світі. Одні дурні і діти вірять латинським віршам. А лучче поговорим о ділі, а тим часом налетять сороки чорноброві, випьем, пожартуєм, і вір мені — вся дур із голови вилетить, я се знаю: мене лихо навчило.
Назар (вставая изъ-за стола). Та і я ізвідав горе, та нічому не навчився; тебе ж нехочу слухать: ти злійший дьявола. (Хочетъ идти.)
Гнат. Куди ж ти?
Назар. З тобою холодно, піду у пекло погріться.
Гнат. Стрівай, ти сам не знайдеш. Я шлях тобі покажу.
Назар. Найду й сам.
