Стеха (быстро). І хлопчиків! ах, вона триклята баба! Щастя її, що я не знаю тиєї гори.
Голосъ. А що б ти зробила?
Стеха. Що? задушила б.
Голосъ. Куди тобі, погане!
Другой. Ти й за двері сама боїшся вийти.
Стеха. Хто, я?
Въ толпѣ. Та не мішай же слухать. Не хто ж більш, ти!
Стеха. Я боюсь? Хочеш, зараз піду на гробовище? а коли хочете, так у стару корчму, що на старому шляху.
Въ толпѣ. Прудка дуже! за поріг не вийдеш, умреш.
Стеха. Я вмру! що ставиш?
Въ толпѣ. Мої музиканти на всю; а ти?
Стеха. Півведра сливьянки, три куски сала і паляниця.
Въ толпѣ. Добре! тільки щоб, знаєш, сливьянка була з панського лёху.
Стеха. Та вже де не візьму, до сёго вам діла нема, а поставлю. Де мій байбарак? (Надѣваетъ верхнее платье). Гляди ж, не цурайся слова. (Кобзарю.) Як я вернусь, так тоді докажеш, дідусю; ато я і не хочу. (Уходитъ.)
Кобзарь. Добре.
Въ толпѣ. А щоб повірили, так принеси цеглинку або кахлю з груби, або що хочеш, тілько з корчми.
Стеха (за сценою). Добре, добре.
Голоса. От дівка голінна, так так!
Другой. Чуприну їй та усю, тоді хоч у пекло...
Третій. Так подумають, що козак.
Хозяйка. Вже козирь-дівка, не вам рівня. От же й піде; тоді плати.
Голосъ. Або сливьянку пий, а салом і паляницею закусуй.
Хозяйка. Побачим, побачим, чия візьме. Чого сидіти? щоб не даром музикам платить, ну лишень потанцюєм лучче. А ну, вдарьте, та не пожидівський, а понашому.
(Толпа въ безпорядкѣ разступается. Козакъ съ дѣвушкою выходитъ танцовать. Музыканты заиграли, и пляска началась. Занавѣсъ тихо опускается.)
