Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/432

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 400 —
Актъ третій.
Внутренность развалинъ корчмы. Стѣны безъ потолка и нѣсколько уцѣлѣвшихъ стропилъ. Все занесено снѣгомъ и освѣщено луною. Нѣсколько минутъ молчанія. Вдали слышна пѣсня; потомъ ближе, ближе, и является Стеха, робко припѣвая: »Ох сережки!« Она останавливается у развалившейся печи и съ робостію осматривается кругомъ.

Стеха. Як страшно! Де ж вони? І коней тож не видно. Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя... (Осматриваетъ слѣды.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів. Що, як вони обманили та другим шляхом?... от тобі й сотничка! Побіжу мерщій до-дому, чи не подіялось чого там. Розскажуть, що я помогла, — тоді усе пропало. (Поспѣшно возвращается.)

(Навстрѣчу ей Назаръ несетъ на рукахъ Галю.)

Стеха. Се ви? А тут так страшно... Чи не случилось чого?

Назар (Опустивъ Галю). Нічого не бійсь. А коні тут?

Стеха. Ні, я не бачила.

Назар. Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.

Галя. Стехо! чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш; батюшка прокинеться! біжи бо!

Стеха. Зараз, моя панночко; для вас на край світа полечу. (Поспѣшно выламываетъ изъ печи изразецъ.)

Галя. Що ти робиш?

Стеха. Зараз. Се од вовків. (Быстро удаляется.)

Галя. Ходім на дорогу: мені тут страшно.

Назар. Не можна, моє серденько: там побачить, а сюди ніхто не ввійде.

Галя (грустно). Ну, роби як знаєш, а я... я все зробила... Боже! на зорі прокинеться батюшка... Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!

Назар. Лучче нічого не можна було зробить.

Галя. Батюшка мене проклене.

Назар. Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Снимаетъ плащъ и розстилаетъ