по снѣгу). Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя садится на плащъ. Назаръ вкладываетъ ея ноги въ свою шапку.) От-так теплійш (цѣлуеть ее), теплійш, моє серденятко.
Галя. О, ній голубчику, мій сокіл ясний! як мені тепло, як мені весело!... Тільки я боюсь: батюшка мій такий сердитий.
Назар. Не бійсь, моя пташечко, нічого, доки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді... коли...
Галя. Коли? Що подумав? може, недобре?
Назар. Не то, що недобре, та не тепер згадувать об чім-небудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра... що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладетъ ей на колѣни сеою голову. Галя перебираетъ его волосы. Назаръ, поднявъ голову, съ нѣжностію смотритъ ей въ очи.) О мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Немного помолчавъ.) Серце мов, ти не казала батюсці, що підеш заміж за полковника? не казала?
Галя. Опьять ! Який же ти справді!... Я заплачу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я ёму сказала?
Назар. Бідненька! він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости ёго. Нехай Бог милосердний на тім світі за се ёго осудить і покарає.
Галя. Я молитимусь за ёго гріхи. Може, Бог ёму простить.
Назар. Молись за кого хочеш, тільки не розлюби мене, моя галочко... Я вмру тоді.
Галя. Який ти чудний! Ти думавш, що я тільки так тебе люблю. Ні, Назаре, я не люблю, я й сама не знаю, що роблю... Як-би тобі розсказать? Аж страшно! Знаєш що? Коли я дивлюсь на тебе, так мені здається, що ти — так се я, а що я — так се ти. Так чудно; не знаю, од чого воно се так. Коли зостанусь одна на самоті, то все про тебе думаю, думаю, і мені представиться, що ти в Чигирині перед гетьманськими хоромами на вороному коні гарцюєш, а усі гетьманші, полковниці ні на кого більш і не дивляться,
26
