|
Він вилучив баньки з лоба, —
І все затрусилось, [1]
Що осталось. Мов скажений
На меньших гукає, —
І ті в землю. Він на дрібних,[2] —
І ті пропадають.
Він до челяді... і челядь[3]
І челядь пропала;
До москалів, — москалики
Тяжко застогнали,[4]
Пішли в землю. Диво дивне
Сталося на світі!
Дивлюся я, що дальш буде?
Що буде робити
Мій ведмедик. Стоїть собі,
Голову понурив
Сіромаха. Де-ж ділася
Ведмежа[5] натура?
Мов кошеня — такий чудний!
Я як[6] засміявся!
Він і почув, та як гикне, —
Я перелякався...
Та й прокинувсь.
Оттаке-то
Приснилося диво!
Чудне якесь! Таке тільки
Сниться юродивим
Та пьяницям. Не здивуйте,
Брати мої милі,
Що не своє розсказував,[7]
А те, що приснилось.
1844. 8 іюня Петербургъ.
|
