|
Запалили у сусіда
Нову добру хату
Сусідоньки; награлися,
Та й полягли спати
І забули сірий попіл
По вітру розвіять;
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Огню искра великого,
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той местник
Часу дожидає
Непевного. Тліла искра,
Незримо сияла
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.
От-так Німота запалила
Велику хату, і сімью
Славян тих славних порізнила
І тихо-тихо упустила
Усобиць лютую змію.
|
