|
Полилися ріки крови
Пожар загасили,
А Німчики пожарище
Й сиріт розділили.
Виростали у кайданах
Славяиськиї діти
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Искра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих.
І дождалась... Прозрів-єси
В попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком;
І засвітив, любомудре
Світоч правди, волі...
І Славян сімью велику
Во тмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не Славян, і став-єси
На великих купах
На розпутті всесвітнёму
Ієзекіілем.
І, о диво! трупи встали
І очі розкрили!
І брат з братом обнялися,
І проговорили
Слово тихої любови
На віки і віки!
І потекли в одно море
Славянськиї ріки!
Слава тобі Славянину,
Чеху-Славянине!
Що не дав ти потонути
|
