Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/506

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 32 —
І.

 Камєнь, ѥго жє нєбрєгоша
 зыждущие, сєй бысть во
 главу оугла; отъ Господа
 бысть сєй, и єсть дивєнъ
 во очєсѣхъ нашихъ.
 Псалом CXVII., ст. 22.
 Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить;
А на Апостольскім престолі
Чернець годований сидить;
Людською кровию торгує [1]
І рай у найми оддає.
О, Боже! суд твій правий всує, [2]
І всує царствіє твоє!
Розбійники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу
І силу, і волю.
Люде стогнуть у кайданах, [3]
Немає з ким взятись,
Розкуватись, одностайне,
Односердне стати
За евангелию правди,
За темниї люде.
Нема кому!... Боже, Боже!
Чи то ж і не буде?
Чи настане великий час
Небесної кари?
Чи розломим три корони [4]
На гордій тіарі?


  1. ... шинкує. (Рук. вар.)
  2. Небесний Царь! І суд твій всує.
  3. Земля плаче у кайданах,
    Мов за дітьми мати;
    Нема кому розувати,
    Одностайне стати. (»Правда« 1873 р.)
  4. Чи розібьєм... (ib.)