Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/520

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 46 —

От-то указ надрюкують:
„По милості Божій
І ви — Наші і все — Наше,
І гоже й не гоже!“
Тепер заходились
Древності“ шукати
У могилах... бо нічого
Уже в хаті взяти.
Все забрали любісінько,
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Лёхом поспішають?
Трошки-трошки підождали б,
І церква б упала:
Тоді б собі дві руїни
Разом розкопали. [1]

Друга й Третя.

Чого ж ти нас закликала,
Щоб на Лёх дивиться?

Перша.

Таки й на Лёх! та ще буде
Два дива твориться:
Сю ніч будуть в Україні
Родиться близнята.
Один буде, як той Гонта,
Катів катувати;
Другий... оце вже наш!...
Катам помагати.
Він вже в череві кусає...[2]
А я начитала.
Що, як виросте той Гонта,
Все наше пропало!
Усе добро поплюндрує,

Й брата не покине,

  1. в »Пчелі« описали б (ib.)
  2. ... в череві щипає. (ib.)