|
Не вмірає душа наша,
Не вмірає воля;
І неситий не виоре
На дні моря поле;
Не скує душі живої
І слова живого,
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю [1] з Тобою стати,
Не нам діла Твої судить:
Нам тілько плакать, плакать, плакать,
І хліб насушний замісить
Крівавим потом і слёзами!
Кати знущаються над нами,
А правда наша пьяна спить!
Коли-ж вона прокинеться,
Коли-ж одпочити
Даси, Боже, утомленим, [2]
І нам даси жити?
Ми віруєм твоїй силі,
І слову живому: [3]
Встане правда, встане воля,
І Тобі одному
Поклоняться всі язики [4]
Во віки і віки.
А поки-що течуть ріки —
Крівавиї ріки!...
За горами гори хмарами повиті,
Засіяні горем, кровию политі!
От-там-то Милостиві Ми,
Ненагодовану і голу,
Застукали сердешну волю,
Та й цькуємо... Лягло кістьми
|
