— 64 —
До мертвих і живих, і ненарожденних земляків моїх,
в Україні і не в Україні сущих, моє дружеє посланіє.
|
Ащє кто рєчєть, ꙗко люблю Б҃а, а брата своѥго нєнавидить, ложь єсть.
(Соборн. посланіе перв. Св. Апостола Іоанна, гл. IV., ст. 20.
|
|
І світає, і смеркає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений
І все спочиває...
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу [1]
На розпуттях велелюдних,
А ніхто не бачить;
І не бачить, і не знає...
Оглухли, не чують...
Кайданами міняються,
Правдою торгують,
І Господа зневажають —
Людей запрягають
В тяжкі ярма, оруть лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите, [2]
Які будуть жнива...
Схаменіться, недолюдки,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий — [3]
На свою Вкраїну;
Полюбите щирим серцем
|
- ↑ День і ніч блукаю. (Вид. Гергарда.)
- ↑ ... Побачимо,
Як будуть жнива! (Рук. вар.)
- ↑ ... на край тихий (ib.)
