Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/573

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 99 —


Пречистиї слёзи;
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулися Запорозці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовний
Образ Пресвятої;
Поставили у Иржавці
В мурованій [1] храмі.
От-там вона й досі плаче
Та за козаками.



Сон.

Гори мої високії!
Не так і високі,
Як хороші-хорошиї,
Блакитні з-далека —
З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старшої, мов ті хмари,
Що за Дніпром сіли.

Іду я тихою ходою,
Дивлюсь: аж он передо мною,
Неначе дива, виринають:
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У пижмурки в яру гуляють;
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває;


  1. В сотниковім... (ib.)

7*