Гори мої високії!
Не так і високі,
Як хороші-хорошиї,
Блакитні з-далека —
З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старшої, мов ті хмари,
Що за Дніпром сіли.
Іду я тихою ходою,
Дивлюсь: аж он передо мною,
Неначе дива, виринають:
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У пижмурки в яру гуляють;
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває;
|