|
У школі дурня й поховають;
А все за того пьятака,
Що вкрав маленьким у дьяка,
Мабуть [1] Господь мене карає...
Ось слухай же, мій голубе,
Мій орле-козаче,
Як канаю я в неволі,
Як нужу я світом.
Слухай, брате, та научай
Своїх малих діток,
Научай їх, щоб не вчились
Змалку віршувати;
Коли ж яке поквапиться,
То нищечком, брате,
Нехай собі у куточку [2]
І віршує й плаче
Тихесенько, щоб Бог не чув.
Щоб і ти не бачив,
Щоб не довелося, брате,
І ёму каратись,
Як я тепер у неволі
Караюся, брате...
Неначе злодій по-за валами
В неділю крадуся я в поле,
Талами вийду по-над Уралом [3]
На степ широкий, мов на волю.
І болящеє, побите
Серце стрепенеться,
Мов рибонька над водою;
Тихо усміхнеться,
|
