|
А з-за гори поїзжане
На шлях виїзжають,
Аж три тройки. І, звичайне,
Коло корчми стали:
Дати коням одпочити;
Та й дружки пристали,
Співаючи. От-то-ж стали.
Молодая встала,
Взяла кварту оковити,
Та й почастувала
Сердешного невольника
І ёго сторожу.
Коли дивиться — погляне, —
Боже, милий Боже!
Між невольниками в путах
Той самий єдиний
Її местиик безталанний
Несе з України
Аж у Сібір ланцюг-пута.
А ти будеш тута
У роскоші і не будеш
Ні знати, ні чути
Ёго плачу вседневного.
Не почастувала
Свого местника святого
І не привітала;
Тілько глянула на ёго.
Та й більше нічого.
По переду поїзжане
Рушили в дорогу,
А за ними й невольники
Побрязкали путом
По-над шляхом. І нікого
Не видно, не чути
Коло корчми; одна собі
Поки-що осталась
З шинкаркою. Кругом неї
|
