Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/608

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 134 —


 Димом розстилалась
 В полі курява.
 І смерклося.
 І вік невеликий,
 Не тілько день. На хуторі
 Танці та музики
 Аж до півночи. Придани
 Постіль пійшли слати
 У комору; а молода
 Вийшла мовчки з хати,
 Та й пропала. Скрізь шукали,
 До світу шукали,
 Та не найшли. Де ж поділась?
 Де? Помандрувала
 За невольником убогим
 У Сібір... Та й годі.



Мати-покритка.

У нашім раї, на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває, иноді дивлюся,
Дивуюсь дивом — і печаль [1]
Охватить душу; стане жаль
Мені її... і зажурюся
І перед нею помолюся
Мов перед образом святим
Тиєї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла
А ми, — хвала нам і хвала! —
Дарма, що Бог, що ми не стоїм
І волосочка одного, —
Таки повісили ёго.


  1. Дивлюся довго, — і печаль (Перш. рукоп.)