Ця сторінка вичитана
— 150 —
Я генерала отруїв,
А ви не знаєте нічого!“ —
Взяли Петруся молодого,
Та в город в путах одвезли.
Ёго недовго мордували
В тюрьмі, в суді; а в добрий час
В кайдани добре закували,
Переголили про запас;
Перехрестивсь, от-так убраний,
І поволік Петрусь кайдани
Аж у Сібір...
Хатина.
Не молилася за мене,
Поклони не клала
Моя мати; а так-собі
Мене повивала,
Співаючи: „Нехай росте
Та здорове буде!“
І виріс я, хвалить Бога,
Та не вийшов в люде.
Лучче б було не родити,
Або утопити,
Як мав би я у недолі
Господа гнівити.
А я так мало-небагато
Благав [1] у Бога, — тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою...
Мою Оксаночку, щоб з нею
У-двох [2] дивитися з гори
