Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/639

— 165 —

 Коло самої криниці:
 Вийшов подивиться
 Останній раз сіромаха
 На свою криницю. —
 Громадою при долині
 Ёго поховали
 І долину і криницю
 На памьять назвали
 Москалевою. На Спаса,
 Або Маковія
 І досі там воду святять,
 І дуб зеленіє.
 Хто йде, їде, — не минають
 Зеленого дуба:
 В холодочку посідають
 Та тихо, та любо,
 Пьючи воду погожую,
 Згадають Максима...
 От-так живіть, недоуки,
 То й жить не остине.

---

В неволі, в самоті немає,
Нема з ким серце поєднать, ^[1]
То сам собі оце шукаю
Когось-то, з ним щоб розмовлять...
Шукаю Бога, а нахожу
Таке, що цур ёму й казать.
От-що зробили з мене годи
Та безталання! Та ще й те,
Що літечко моє святе
Минуло хмарно, ^[2] що немає

---

1. Нема з ким душу поєднать,
   То сан в собі когось шукаєш,
   Щоб з ним хоч серцем розмовлять!
   Шукаєш Бога, а находиш
   Таке, що гріх і розсказать.
   От-так-то нівечать вас годи
   Та безталання... (Перш. рук.)
2. Минуло марно. (Льв. вид.)