Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/640

Ця сторінка вичитана

— 166 —

Ніже єдиного случаю,
Щоб до-ладу було згадать
А душу треба розважать, ^[1]
Бо їй так хочеться, так просить
Хоч слова тихого... Не чуть!
І мов у полі сніг заносить
Неохолонувший той труп.

Неофіти.^[2]

(Поема.)

Сім глаголєтъ Господь: сотво-
ритє суд й сохранитє правду,
приближє ко са спасеніє моѥ
прийти, и милость моıa от-
рыетса.
(Исаія. V. гл. I.)

М. С. Щепкину.

(На память 24 Декабря 1857 року.)

Возлюбленнику муз і грацій!
Ждучи тебе, я тихо плачу
І думу скорбную мою
Твоїй душі передаю.
Привітай же благодушне
Мою сиротину,
Наш великий чудотворче,

↑ Видумуєш, шоб серце вбоге
Хоч тихім словом розважать:
Не лізе в голову нічого,
. . . . . . . . .
Нема з ким душу поєднать.
А їй так хочеться, так просить
Хоч слова доброго...
(Перш. рук.)
↑ У листі до М. М. Лазаревського, од 21 января 1858 р. (Основа, III-я книжка 1862 р., лист. XII-й), Т. Гр. Шевченко писав, що »Неофіти не викінчені.« Після того, він не приймався за їх; так вони і зістались невикінченими. (Прим. ред. »Основи«). Ми туточки дрюкуємо їх по автографу автора, зіставшомуся у п. Маркевички (Марко Вовчок), додаючи варьянти з Львівського видання і видання Кожанчикова. (Ред.)

[1] Видумуєш, шоб серце вбоге
Хоч тихім словом розважать:
Не лізе в голову нічого,
. . . . . . . . .
Нема з ким душу поєднать.
А їй так хочеться, так просить
Хоч слова доброго...
(Перш. рук.)

[2] У листі до М. М. Лазаревського, од 21 января 1858 р. (Основа, III-я книжка 1862 р., лист. XII-й), Т. Гр. Шевченко писав, що »Неофіти не викінчені.« Після того, він не приймався за їх; так вони і зістались невикінченими. (Прим. ред. »Основи«). Ми туточки дрюкуємо їх по автографу автора, зіставшомуся у п. Маркевички (Марко Вовчок), додаючи варьянти з Львівського видання і видання Кожанчикова. (Ред.)

[1]

[2]