Ця сторінка вичитана
— 167 —
Мій друже єдиний!
Привітаєш: убогая,
Сирая, з тобою
Переиливе вона Лету, —
І огнем слёзою
Упаде колись на землю
І притчею стане
Розпинателям народним,
Грядущим тиранам.
Пролог.
Давно вже я сижу в неволі,
Неначе злодій взаперті,
На шлях дивлюся та на поле,
Та на ворону на хресті
На кладовищі; [1] більш нічого
З тюрьми не видно; слава Богу
Й за те, [2] що бачу, що живуть,
І Богу моляться, і мруть
Хрещені люде.
Хрест високий
На кладовищі, трохи з-боку,
Златомалёваний, стоїть.
Невбогий, мабуть, хтось лежить!...
І намалёвано: розпьятий
За нас Син Божий на хресті,
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили; і я —
Такая доленька моя! —
Сижу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрьми...
