Покапали слёзи.
За слёзами, за гіркими
І світа не бачить,
Тілько сина пригортає,
Цілує та плаче.
А воно, як янголятко,
Нічого не знає,
Маленькими ручицями
Пазухи шукає.
Сіло сонце, з-за діброви
Небо червоніє;
Утерлася, повернулась,
Пішла… тілько мріє.
В селі довго говорили
Де-чого багато,
Та не чули вже тіх річей
Ні батько, ні мати…
Оттаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того вьяжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить…
А за-віщо? Святий знає.
Світ, бачться, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
Тому доля запродала
Од краю до краю,
А другому оставила
Те, де заховають.
Де ж ті люде, де ж ті добрі,
Що серце збіралось
З ними жити, їх любити?
Пропали, пропали!
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
