Єсть люде на світі —
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають, —
Ні долі, ні волі!
З нудьгою та з горем
Жупан надівають,
А плакати — сором.
Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті,
А я візьму слёзи —
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними слёзами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
III.
Кричять сови, спить діброва,
Зіроньки сияють,
По-над шляхом, щирицею,
Ховрашки гуляють.
Спочивають добрі люде;
Що кого втомило:[1]
Кого — щастя, кого — слёзи, —
Все нічка покрила.
Всіх покрила темнісінька,
Як діточок мати;
Де ж Катрусю пригорнула?
Чи в лісі, чи в хаті?
