|
Всіх простила, всіх любила
І мов над землею
Святим ангелом витала:
Так їй легко стало!
Мов в палатах, в своїй хаті
Жити вона стала.
І сусіде не цурались —
Все село любило,
Бо вона все по болящих
День і ніч ходила.
І всім людям помагала,
І плати не брала,
А як брала, то калікам
Зараз оддавала.
Або свічечку в неділю
Спасові поставить
За всіх грішних, а у себе
Й шага не оставить.
„На-що мені? (було каже)
Чи то в мене діти?!...“
Та й заплаче. От-так вона
Сама собі в світі,
Вік недовгий доживала...
Дівчата бувало
І днювали, й ночували,
Й хату прибірали,
І мазали, і квітчали,
І їсти варили...
І ворожить не просили, —
Так собі любили!...
В хатиночці чисто, тихо,
Ясно, мов у раї,
І знай двері поскрипують, —
Ніхто не минає.
Той добри-день, прийде, скаже,
Той зілля попросить;
Той калачик, паляничку,
Всёго понаносять...
|
