Аби було з ким пожити,
Добром поділитись.
От-тас вона жила дома
І вкрита, і сита;
І любили й поважали,
І всёго давали...
А все таки покриткою
І відьмою звали! —
З подагрою і подушками,
З трёма чи й більше лікарями,
Із-за Німецької землі
Весною пана привезли
Самого тілько: де ж ті діти?
Дочку на хорта проміняв,
А сина в карти проіграв!
(І так трапляється на світі!
А що ж ми маємо робить?)
Отто-ж взяли ёго лічить.
Лічили, аж у трёх лічили,
Уже чого з ним не робили?
Та ба... не буде вже грішить,
А ще-б хотілося... Простила!
Святого зізля наварила
І милосердная з села
Лічити ворога пішла
І лікарів оттих просила,
Щоб пана зіллям напоїть:
Хрестилася, що буде жить!
Та лікарі не допустили,
Прогнали, трохи ще й не били.
Взяла горщечок, та й пішла;
Ідучи діточок згадала...
Заплакала... і жаль їй стало.
Що панові не помогла!
Весна зіму проганяв,
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/679
Ця сторінка вичитана
— 205 —
