|
Аж дявно, чудно. Гость стояв
І ніби справді засияв.
Марія на ёго зірнула
І стрепенулась, пригорнулась,
Неначе злякане дитя,
До Іосипа свого старого.
А потім гостя молодого
Просила, ніби повела
Очима в кушу. Принесла
Води погожої з криниці,
І молоко, і сир козлиці
Їм на вечерю подала;
Сама ж не їла, не пила,
В куточку мовчки прихилилась
Та дивувалася-дивилась
І слухала, як молодий
Дівочний гость той говорив.
І словеса ёго святиї
На серце падали Марії,
І серце мерзло і пеклось.
— „Во Іудеї не було,
Промовив гость, того ніколи,
Що нині узриться. Равві,
Равві великого глаголи
На ниві сіються новій.
І виростуть, і пожнемо,
І в житницю соберемо
Зерно святее. я Мессію
Іду народу возвістить!“
І помолилася Марія
Перед апостолом.
Горить
Огонь тихенько на кабиці,
А Іосип праведний сидить
Та думає. Уже зірниця
На небі ясно зайнялась,
|
