|
Марія встала та пішла
З глеком по воду до криниці.
І гость за нею, і се в ярочку
Догнав Марію...
Холодочком
До сходу сонця провела
До самої Тиверіади
Благовістителя, і рада
Радесенька собі прийшла
До-дому.
Жде ёго Марія
І ждуш плаче; молодиї
Ланити, очі і уста
Марніють зримо. „Ти не та,
Не та тепер, Марія, стала...
Цвіт зельний — наша красота!“
Промовив Іосип: „Диво сталось
З тобою, доненько моя!...
Ходім, Маріє, повінчаймось,
А то...“ й не вимовив, — убьють
На улиці!... „і заховаймось
В своїм оазисі...“ І в путь
Марія на-швидку збіралась
Та тяжко плакала-ридала.
От-то ж вони собі ідуть;
Ніс з торбиною на плечах
Нову коновочку старий:
Спродать би то, та молодій
Купить хустиночку до-речи
Та й за повінчання оддать.
О, старче праведний, багатий!
Не од Сіона благодать,
А з тихої твоєї хати
Нам возвістилася. Як-би
Пречистій їй не дав ти руку,
|
