Ця сторінка вичитана
— 245 —
Та на ковбаси. І царі [1]
Самі собі побудували
Храми, кумирні, олтарі, —
Раби німиї поклонялись.
Жидам сердешним заздро стало,
Що й невеличкого царя,
Із кизяка хоч олтаря
У їх немає. Попросили [2]
Таки старого Самуїла,
Щоб він де хоче там і взяв,
А дав би їм старий царя.
От-то-ж премудрий прозорливець,
Поміркувавши, взяв єлей,
Та взяв од козлищ і свиней
Того Саула-здоровила
І їм помазав во царя.
Саул, „не будучи дуракъ,“
Набрав гарем собі чи-малий
Та й заходився царювать.
Дивилися, та дивувались
На новобранця чабани
Та промовляли, [3] що й вони
Таки не дурні: „Ач якого
Собі ми виблагали в Бога
Самодержавця!“ А Саул
Бере і город і аул,
Бере дівчя, бере ягницю,
Будує кедрові світлиці,
Престол із золота кує, [4]
- ↑ ... От царі,
Росли собі царі, росли,
Повиростали вже чи-мало. (ib.) - ↑ ... і просили
Пророка старця Самуїла,
Щоб він де хоче там і взяв,
А дав би їм таки царя.
Святий старенький прозорливець (ib.) - ↑ Ти дивувались... (ib)
- ↑ І гвардію на караул
Муштрує сам. І одинокий,
В порфнрі довгій і широкій,
Середь гярена царь Саул,
Зробивши сам на караул,
Та й одурів. (ib.)
