Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/720

— 246 —

Своїм всеподданійшим голим,
І в багряниці довгополій
Ходив по храмині, ходив,
Аж поки, лобом не широкий,
В своїм гаремі одинокий,
Саул сердега — одурів.
Незабаром зібралась рада:
„Панове, честная громадо!
Що нам робить? Наш мудрий царь
Самодержавець-господарь ^[1]
Сердешний — одурів! Панове!
Чи нам ёго тепер лічить?
Чи заходиться та зробить
Царя здоровшого? По мові,
По мудрій раді розійшлись
Смутниї пастирі. ^[2]

 В кедровій,
В новій палаті царь не спить,
Не їсть, не пьє, не гомонить, ^[3]
А мовчки долі — всемогучий
Дере порфиру на онучі,
І ніби морщить постоли,
Плете волоки, озуває,
І у кедрових стін нових
Про батькове осля питає.
То візьме скипетр і заграє,
Мов на сопільці. І Саул
(Чабан Саул) сидить, співає,
Поки не втне на караул
І Самуїла не згадає. —
От-то ж вельможі й чабани
(Веніаминові внучата)

Тельця отрокам ^[4] принесли,

---

1. І господарь і государь
   Сёгодня одурів! (ib.)
2. Вельможі-пастирі. (ib.)
3. Не їсть, не пьє і не кричить, (ib.)
4. Тельця лакеям принесли,
   Щоб їм дозволено співати
   У царських сінях. Заревли
   Сивобороді, волохаті
   Вельможі-пастирі пузаті... (ib.)