|
Щоб їм дозволено співати
У сінях царських. Заревла
Сивоборода, волохата
Рідня Саулова пузата
Та ще й гусляра привела,
Якогось чабана Давида.
— „І вийде царь Саул і вийде,“ —
Чабан співає — „на війну!...“
Саул прочумався та й ну,
Як той москаль, у батька, в матір
Свою ріденьку волохату
І вздовж і впоперек хрестить.
А гусляра того Давида
Трохи не вбив. [1] Як-би він знав,
Яке то лихо з ёго вийде,
З того лукавого Давида,
То мов гадюку б розтоптав
Гадючу слину. А тепер
Плугами, ралом не розорем
Прокляту ниву: проросла
Колючим терном. Горе, горе!
Дрібніють люде на землі, [2]
Ростуть і висяться царі!
13 Октября 1860 р.
|
