Про вихрещення єврейської доньки не хотіли чути ні її родичі, ні сама молода. Хоч не хоч дістала далеко й широкознана родина Яхновичів єврейську невістку. В тодішніх часах був це в попівських родинах нечуваний випадок і тому терпіння нещасних родичів молодого мужа доходило до розпуки. Проти молодої сили сина була, одначе, рідня цілковито безсильна. Осип був з вдачі упертий, прудкий, до того повнолітній і підбурювала його родина гарної Рут. Усі просьби родичів, які заклинали його, щоб залишив своє нещасне рішення, оставали без послуху й наслідків.
Тяжка й незабутня була це хвилина, коли наспіла до них вістка, що їх син уже одружився й небавом обійме якусь цивільну службу далеко від рідні і своєї батьківщини. Їх молодший син, якому заповідалася найкраща військова кар'єра, — сам свою долю покалічив. Нещасний батько, хоч і як був уже приготований на такий несподіваний крок, по прочитанні звістки став мов громом побитий. Відтак, не промовивши до нікого ані словечка, приступив до стіни й ударив об неї головою так сильно, що жінка була певна, що це настала вже його послідня година. Деякі з дітей, що саме тоді були присутні в хаті, розплакалися вголос, а одна з молодших доньок, Зоня, скричала так страшенно, немов би хто в неї стрілив з пистоля. Відтак пішов батько до своєї кімнати й замкнувшися там надовго, побивався за ним, мов за вмерлим. Вона одна, неспокійна, що з мужом діється, упросилася до нього і — як могла, — успокоювала й утихомирювала його. Тоді перший раз
