нема ні в чім утрати, коли плекається добрий смак і то для нашої власної втіхи.
„Ні, — відповів він, — але коли ми вже стали про те говорити, то на думку приходить мені наш гість-професор, чи як його там тітка прозвала „чужинець“ Чи ти не маєш охоти побирати в нього лекцій рисунку?.. Так, так — додав він трохи зворушено — я вже від тітки чув, що він відкрив у тобі особливші „артистичні“ інстинкти й навіть мав жалувати, що ти замість стати артисткою, станеш лише простою попадею. Скажи по-щирості й одверто, — тягнув далі, кинувши погірдливо рукою в сторону, де стояла китиця квіток — чи в твоїй нинішній охоті упорядкувати артистично квітки не криється потрохи й пожадання: викликати тим слово похвали в артиста?.. Хто б вас не знав, які ви всі однакові й хитрі! Оскільки котра спокійніша з виду, остільки гірша й небезпечніша з душі! Скажи, чи маю слушність?“
В мене затовклося серце скоріше і я поглянула на Олексу.
„Може. Він розуміється і знається на таких речах і мене це радувати буде, коли оця дрібниця, як ти зрештою помилково думаєш, зверне його увагу. Мене все тішить, коли стрічаю зрозуміння, а він же артист. Зрештою нема про що балакати, він такий поважний і скупий на свій час, що ледве чи й побачить цей мій „твір“.
„Ти цього не можеш знати; я довіряю так само мало його повазі, як самолюбивості жіночій“, — відповів.
„Я не розумію, що ти думаєш під тими словами, — сказала я, силкуючися на спокій, — а щодо лекцій рисунків, то й сам знаєш, що вже запізно тепер починати мені їх, і що я ніколи не виявила талану до подібних речей. Що інше: любити й
