Він оповідай мені, що коли вернеться звідси додому, переїжджає зараз у друге місто, бо саме тими днями одержав вістку, що дістав посаду в Н. (це там, де Осип оселився).
Місцевість та, оповідав, не є йому, що правда, дуже симпатична, але позаяк він тепер посвятив себе матері й сестрам, то мусить своє життя пристосовувати до життя їхнього і їхніх бажань, тож він рад, що їхнє бажання дістатися якраз туди, сповнилося.
Для себе, — додав поважно, — не ожидає він і так багато від життя і коли йому лише зостається доволі часу до праці (під „працею“ розумів він заєдно малярство), котра утримує його душу в рівновазі, то він уже радий. Свій сон „артизму“, — додав усміхнувшися, — виснив він уже давно, а коли який чоловік може бути своїй родині, чи там ближньому, своєю працею корисний, то повинен це робити.
„Вірте мені“, — сказав, дивлячися задумливо далеко вперед себе, — коли ми те, що вважаємо за щось менше цінне в житті, сповняємо чесно й точно, а воно має для ближніх свою велику вартість, хоч може для нас особисто буває менше важне й пожадане… то всетаки не пішло наше життя марно й безкорисно, і ми можемо на нього самі з пошаною оглянутися. Справді, — мовляв далі, — бажав він, ще молодим хлопчиною, стати колись великим артистом, однаково, яким уже там, коли б лише доволі „великим і блискучим“, доволі „славним і голосним“, але судьба уладила потрохи інакше.
Його артистична кар'єра скінчилася тим, що він став лише звичайним годувальником і опікуном своєї хоровитої матері й своїх трьох нерідних, незабезпечених сестер. І так воно може й добре.
