у суспільності, треба артисток і взагалі більших і, так сказати б, знатніших жінок. Цього вимагає розвій культури й також сам поступ. Воно, може, смішно, мамо, що ми обговорюємо з такою повагою мрію про п'ятилітню померлу дитину, чи радше те, що могло б колись з неї вийти. Але воно гарно хоч би хвилину порадуватися тою уявою, що та дрібна істота могла вийти напричуд гарною і значною людиною в житті.
Мене вдовольняє вже й те, що наша народність, котра вже від віків нічого іншого не знає, як утиски й пригноблення, витворює з себе всежтаки гарні й спосібні типи, які в даних добрих обставинах могли б так само осягнути різні висоти, на котрих звикли ми бачити людей чужих нам лише народностей.
А такою хоч ще малою істотою була й оця люба неустрашима квітка, котра вже дитиною відзначалася своєю спосібною й незвичайною особистістю. Чому б нам і ту малесеньку геніяльну душу хоч щирою згадкою не пошанувати?
Бачите, мамо, хоча й яке тяжке й невідрадне було ваше життя, всежтаки були ви, мамо, щасливою матір'ю. В тім розумінні, мамо, що мали ви спосібні й природою гарно випосажені діти, обминаючи те, що в них особистого щастя не було. Гляньте, яка пишна, гарна була оця зозулька… якою інтелігентною, пожаданою і значною була й є ще десь і тепер Зоня, а ті інші не менші, з винятком Андруші, що вибрав собі багно за ціль життя і… Олена… Але хто, зрештою, знає, що було б в інших обставинах з нього вийшло; я не хочу судити. Але взагалі я можу нині, як цілковито дозрілий чоловік, спокійно про все судити.
Так, так, мій сину — потвердила стара мати з несказаним смутком, — гарними, розумними й спо-
